Главная Установка глянцевого натяжного потолка в сортавала, пяткиранте лахденпохья

Статті про глюкозно - фруктозні сиропи із цукрового буряка


смотреть видео отдыхающих в шарм эль шейхе египта в отеле дессоле катаракт лаялина 4

Народна мудрість

Зорі — це душі людські, скільки зірок в небі, стільки людей живе на землі, як падає зірка — то помирає якась людина.

Українські народні прянощі. Частина 1

 

Аїр (лепеха, татарське зілля) з'явився на Україні разом з монголо-татарською навалою. Цю рослину, яка походить з Індії та Китаю, монголи й татари завжди брали з собою у походи і кидали живі кореневища у воду річок, озер. Вони вважали, що рослина очищає водойми, тому можна безпечно пити воду і напувати коней. Отже, аїр популярний на Україні з давніх часів, і тому на Зелені свята його розкидають у хаті на підлозі. Давно були відомі і цілющі властивості аїру.

Кореневище аїру, висушене і стерте в дрібний порошок, додають до пива, компотів зі свіжих та сушених яблук, груш і ревеню, замість лаврового листу кладуть у різні страви, варять сироп, виготовляють цукати, замінюють ним імбир для ароматизації пудингів і печива. Заготовляють кореневище аїру восени або навесні, миють у проточній воді, підв'ялюють на повітрі й розрізають на шматки 10—20 см завдовжки (товсті ріжуть ще й вздовж) і сушать на повітрі або в печі.

 

Аніс (у старовину «ганус»). Як пряність використовується переважно насіння, яке збирають у серпні — вересні трохи недозрілим і досушують у снопах. Насіння анісу використовують при випіканні тіста, додають до кисло-солодких соусів, компотів, киселів, варення, з анісом роблять домашні настойки, наливки, пиво, брагу, квас. Крім насіння, використовують зонтики, зірвані зразу ж після цвітіння,— їх додають у соління та маринади для фруктів. Молоде листя кладуть в салати (особливо з яблуками).

 

Бедринець ломикаменевий — багаторічна пряна трав'яниста рослина, відома з давніх часів і сьогодні незаслужено забута. Він росте на сухих узгір'ях і луках, його можна побачити на узліссі та край дороги. Пряністю служить молоде листя з ніжним запахом і помірно пекучим смаком, що нагадує огірки. Його використовують виключно у свіжому вигляді, приправляючи ним салати, овочеві супи і соуси, варені овочі й рибу.

 

Бузина чорна — цей високий кущ, як правило, росте по смітниках, у ярах, балках, попідтинню. Бузина вважається майже бур'яном. Але бузина — цілюща рослина, а її ягоди вживають у їжу. З них виробляють сиропи, киселі, кетчуп, оцет тощо. Ягідним соком підфарбовують виноградні вина, варять варення, в суміші з іншими ягодами, готують настойки, лікери. Квітами бузини фарбують крашанки.

 

Васильки справжні (базилик) — однорічна трав'яниста рослина. Трава і квітки мають сильний приємний аромат. Походять васильки з Південної Азії. На Україні культивуються як ефіроолійна рослина. Свіжу або сушену зелень кладуть в салати, страви з помідорів, кетчупи, додають до соусів, приправляють ними копченості, готують масло для бутербродів, омлети. Вирощують рослину з насіння. Вона дуже чутлива до холоду. Збирають в пору цвітіння, сушать дуже обережно: розкладають тонким шаром у затінку.

 

Гірчиця біла — старовинна культурна рослина. Її насіння використовують для приготування гірчиці столової, кладуть у солоні огірки та інші овочі, додають до різних маринадів, приправляють копчене м'ясо. Молоде листя споживають у салатах. Проростити насіння білої гірчиці досить просто і вдома — насипте його в миску на мокру вату, врожай можна збирати вже через тиждень.

 

Гірчиця чорна відома більшості народів з давніх часів як овочева і лікарська рослина. З насіння чорної гірчиці в основному виготовляли столову гірчицю.

 

Грицики — невибаглива рослина, яку завжди можна побачити на узбіччі доріг, полів, на городах. З листя цієї рослини готують салати, борщі, супи, пюре, начинки для пиріжків, а насіння можна використати замість гірчиці і перцю.

 

 

Гуньба сінна — родичка конюшини, походить із Середземномор'я, на Україні вирощується як ефіроолійна культура. Пряністю вважається тверде коричнево-жовте насіння, мелене воно пахне різко і досить неприємно, тому його ніколи не вживають самостійно, а тільки як компонент гострих мелених сухих пряних сумішей. З підсмаженого насіння можна приготувати сурогат кави. Насіння гуньби швидко проростає, а з молодих рослин і взимку можна приготувати смачний освіжаючий салат.

 

 

 

Дягель — рослина з родини зонтичних з високим товстим стеблом. У наших пращурів — скіфів та слов'ян — дягель був у великій шані, і його здавна вирощували на городах. Листя та стебла його використовували на борщ, особливо ранньої весни, бо відростає дягель відразу після танення снігу. Рослину вважали тонізуючим засобом. Її назва походить від давньослов'янського дєгль — здоровіти, бути сильним, одужувати. Корінь дягелю (особливо однорічний) видає приємний і сильний аромат, молоді пагони пахнуть слабкіше. У свіжому вигляді їх дрібно шинкують у салати, а також у гарячі овочеві гарніри. Із свіжих коренів роблять варення та цукати; сухі корені, подрібнені в порошок, домішують у тісто, м'ясні соуси, додають до смаженого м'яса (за 5—7 хвилин до готовності), компотів та чаю. Насінням ароматизують міцні напої.

 

Кмин (тмин) — дворічна рослина родини зонтичних, зустрічається на лісових галявинах, луках та лісових сіножатях, у садках, на вигонах. Широко застосовуються плоди кмину в хлібопеченні, при квашенні, солінні овочів, виготовленні міцних напоїв. Кмин людина знала ще на зорі цивілізації і вирощує його для своїх потреб з часів неоліту. Його дуже легко розводити в садах і городах.

 

Коріандр (коляндра, кишнець) — однорічна, а іноді дворічна культурна рослина, походить в Середземномор'я. Як пряність використовується свіжа та сушена зелень, яка частіше називається кинзою, і насіння, яке називають коріандром. Свіжа зелень використовується в салатах, супах, до м'ясних (особливо жирних) страв у поєднанні з іншою зеленню. Сушена зелень використовується переважно взимку — в супи і почасти в рисові та яєчні страви. Насіння вживається набагато ширше — в молочні супи, під час тушкування м'яса, маринування риби, випікання хліба та булок, квашення капусти (разом з кмином), приготування квасів і пива. Насіння здебільшого товчуть у ступці.

 

Кропива дводомна відома кожному з дитинства як засіб виховання неслухняних дітей. Кропиву можна також споживати в їжу як звичайну городню зелень — з неї варять зелений борщ, готують пюре з молодих листочків з яйцем, тушкують ікру. Кропиву можна квасити так само, як і капусту. Молоді пагони кропиви доводиться зривати в рукавицях, але досить їх обпарити окропом, як пекуча гострота зразу ж зникає, залишається тільки гіркувато-пряна зелень, що нагадує смаком шпинат. Страви з кропивою навіть після варіння мають красивий зелений колір.

 

Лаванда вважається надто теплолюбною рослиною, але її можна вирощувати в будь-якій іншій зоні України, а не тільки в Криму. Квіти лаванди занадто пахучі, щоб використовувати їх як пряність, в їжу ідуть менш ароматні частини рослини — її листя. Воно гіркувате і пряне на смак, але до нього треба звикнути. Листям лаванди можна приправляти смажену баранину, тушковане м'ясо, рибу та рибні супи, салати і овочі. Часто лаванда входить в склад південних пряних сумішей.

 

 

 

Любисток — цей мешканець гір Південного Ірану вже дуже давно прижився на Україні. В селах він росте майже у кожному садку. Рослина має своєрідний запах, який нагадує запах селери. Смак любистку гострий, солонувато-гіркий. Як пряність у любистку використовують листя, свіже і сушене, корінь і плоди. Листя додають до супів, особливо до зварених на яловичому бульйоні, соусів, овочів, салатів і смажених страв. Його плоди рекомендують вживати при солінні овочів, огірків, посипати ними хліб і печиво з сиру. З кореневища та кореня виготовляють спеції для супів. Стебла любистку ріжуть на шматки і готують з них цукати.

 

Майоран (в старовину «майран») родом із Середземномор'я. Рослина примхлива, вимерзає взимку, але варто потрудитися заради свіжого пахучого листя. Майоран споживають як у свіжому, так і сухому вигляді. Його додають до супів, соусів для тушкованого м'яса (головним чином до баранини), кладуть у фарші та паштети. Та найбільше його використовують для ковбас та страв з картоплі.

 

Маренка запашна поширена в усіх лісових районах України. Жива рослина позбавлена пахощів, а в'януча й суха має дуже приємний аромат свіжого сіна. Збирають маренку в пору цвітіння і швидко сушать. Використовують для ароматизації вин, лікерів, настойок, пива, чайних сумішей, тютюну, ласощів, фруктів, а також як приправу до салатів.

 

Материнка — поширена рослина, на Україні її знайдете на кожному узліссі мішаного лісу, діброви, березового гаю, на галявині, просто в чагарниках, на схилах чи у вибалку, де росте ліщина. Материнкою не тільки лікуються, її вживають в їжу. Кілька стебел рослини кладуть у бочку з розсолом, коли солять огірки, у квас додають відвар трави, сухою травою обкурюють глечики з-під молока. Її додають до помідорів, сирів, овочів (особливо до квасолі), м'яса та риби.

 

Меліса (цитринова м'ята) багато віків тому прийшла на Україну. Вона має ніжний, приємний цитриновий запах. Як прянощі використовують листки у свіжому та сухому вигляді. Свіжі кладуть у літні салати, борщі, овочеві супи (за 1—2 хвилини до подачі на стіл). Сухі листки використовують у ті ж самі страви взимку, а також додають у чай, компоти, кваси, пиво, брагу, ароматизують оцет.

Суху мелісу можна додавати в соління (огірки, помідори), а порошком посипати м'ясні, рибні страви і дичину. З мелісовою олією готують відомий трав'яний лікер — шартрез. Листя меліси збирають тільки до цвітіння, сушать у затінку, розклавши тонким шаром, не перевертаючи.

 

М'ята перцева (м'ята холодна, холодка) — багаторічна трав'яниста рослина, у дикому стані не росте. Прянощами вважається свіже та сушене листя. З іншими прянощами м'яту звичайно не комбінують. Вона годиться до фруктів і фруктових салатів, напоїв і пудингів. Особливо приємна м'ята в спеку. До м'ясних страв тепер її вживають рідко, хіба що до баранини, зате її широко використовують з помідорами, огірками, картоплею, бобовими.

 

Нагідки — на Україну були завезені ще в середні віки, рослина стала дуже популярною. Нагідки називали «шафраном бідних», бо їх пелюстками підфарбовували не тільки масло і сири, а й супи, соуси, тісто. Барвник, який міститься в пелюстках квітів нагідок, розчиняється в жирах, тому, якщо ми хочемо надати красивого кольору тісту, треба спочатку пелюстки проварити у молоці.

 

Петрушка походить з Середземномор'я, де й тепер трапляється у дикому стані. Саме з Греції поширилася вона по всьому світу. Петрушку широко використовують як приправу до перших та других страв, часто в поєднанні з кропом. Корінь петрушки застосовують ще частіше: його, крім супів і бульйонів, використовують при особливій обробці риби й м'яса, для виготовлення соусів до них. На зиму зелень і корені петрушки подрібнюють і сушать, при цьому тривалий час зберігаються пряні властивості.

 

Пижмо — багаторічна рослина європейського походження. Листя пижма відзначається сильним ароматом і трохи неприємним смаком, його використовували, щоб відбити різкий специфічний запах м'яса, передусім баранини. Сьогодні пижмо — «вимираюча» пряність, однак гурмани рекомендують додавати його до омлетів, фаршів, класти в рибу й салати, але в невеликій кількості, в великих дозах воно отруйне. Як пряність вживаються тільки молоді свіжозірвані листки.

 

 

 

Полин гіркий зустрічається на кожному кроці. Листя полину дуже гірке, тому в їжу його вживають в невеликій кількості. Полин рекомендують додавати до жирних варених і смажених м'ясних страв, внаслідок чого не тільки поліпшується їх смак, але й організм їх краще перетравлює. Особливого смаку набуде качка, якщо перед тим, як ставити її в духовку, в середину тушки покласти листя полину. Використовують його і при виготовленні напоїв, як міцних, так і безалкогольних.

 

Полин звичайний (чорнобиль) споконвіку відомий людям як харчова та лікарська рослина. В їжу використовують головним чином листя, а також квітки і стебла як прянощі для надання своєрідного смаку і запаху м'ясним стравам, маринадам, соусам; ним поліпшують якість вин, настойок і оцту. Збирають молоде листя окремо або разом із нерозкритими суцвіттями. Із свіжого листя готують зелені борщі, додають його в салати, супи, пюре, ковбаси. Порошок із сухого полину додають до м'ясних страв або видержують м'ясо перед приготуванням у відварі з цього полину.

 

Полин боже дерево — має міцний цитриновий запах. На території України (переважно в західних областях) його де-не-де культивують у садках та городах як ароматичну рослину, іноді він трапляється в здичавілому стані. Прянощами є свіже або висушене листя. В їжу додається невелика кількість листків і передовсім до жирної свинини чи баранини, смаженої гуски чи качки, а також щоб надати особливого смаку пирогам, сиру, майонезу і салатам.

 

Полин естрагон росте розсіяно в лісостепу і степу по берегах річок та в степових балках, на пустищах. Його культивують як пряну рослину.  Естрагон (його ще називають «тархун») використовують для ароматизації оцту (для цього досить покласти в пляшку шматочок свіжого стебла), для приготування естрагонової гірчиці, додають при солінні огірків, до страв з птиці, рису і риби.

 

Зверніть увагу

Що про це кажуть?

Або висловіть власну думку

Додати коментар

Источник: http://about-ukraine.com/index.php?text=1536


Как вылечить простатит в казахстане